Пропустити і перейти до основного змісту

Час — це життя

Європа

Було близько 16:30, коли Мішель відчула перші симптоми. Вона пересувала меблі, щоб прибрати у вітальні, аж раптом їй стало погано. Жінка оперлася на стіну і присіла навпочіпки, щоб зібратися з силами. Коли ж спробувала підвестися, тіло її не слухалося. Мішель спробувала покликати на допомогу свого чоловіка, але не змогла вимовити ні звуку.

Чоловік Мішель знайшов її на підлозі та запанікував, бо не знав, що робити. Він зателефонував дочці і вона сказала йому викликати швидку допомогу. Мішель привезли до лікарні напівпритомною приблизно о 17:20. Вона все ще не могла говорити чи поворухнути правою рукою.

Дивно, але в лікарні ніхто не кинувся її рятувати, доки вони чекали на лікаря. Можливо тому, що здавалося, наче Мішель не боляче. Вона спокійно лежала в палаті невідкладної допомоги, а медики займалися більш «серйозними» пацієнтами. Тільки через 6 годин медсестру занепокоїло, що стан здоров’я Мішель не покращився, і вона викликала фахівця. Фахівець сказав зробити комп’ютерну томографію, яка показала важку форму інсульту. На той час робити тромболізис було занадто пізно. Відтак почалося підтримувальне лікування.

Після місяця регулярного перебування у відділенні інтенсивної терапії, Мішель перевели до реабілітаційної лікарні для відновлення після інсульту. Через два місяці лікарі готувалися до видалення трахеостоми, а її сім’я з хвилюванням цього очікувала. До цього моменту вони намагалися зрозуміти Мішель, читаючи її по губам, оскільки із трахеостомою вона не могла розмовляти. Рідні не могли приховати свого розчарування після видалення трахеостоми, бо більшість слів, які вимовляла Мішель, були незрозумілими. Логопед діагностував у неї афазію Верніке — Мішель могла вільно розмовляти, але її слова були безглуздими.

Мішель зараз вдома і потроху одужує. Вона зуміла повернути контроль за роботою кишківника, але про всяк випадок носить підгузки для дорослих. Вона може ходити зі сторонньою допомогою і починає знову використовувати свою праву руку, щоб розчісувати волосся. Але її мовлення все ще порушене.

Крім того, найбільшим наслідком інсульту Мішель, безсумнівно, був вплив на її психологічний стан, а також на психологічний стан її родини. Мішель приймає два види антидепресантів, але все ще переживає регулярні напади сильної депресії. Це часто виражається у плачі чи раптових спалахах гніву, спрямованих на того, хто в цей час перебуває поруч. Її звичне життя минуло, а людина, якою вона була, залишилася віддаленим спогадом.

Люди, які знають Мішель, нині її майже не впізнають. Мішель була енергійною жінкою, шанованим вчителем, дружиною, матір’ю та бабусею. Сьогодні важко уявити, що ця жінка тримала світ навколо себе в залізному кулаку.

Усе, що залишається — це питання без відповідей. Чому в лікарні знадобилося так багато часу, щоб зрозуміти, що в неї інсульт? Яким би було її життя, якби вона отримала лікування раніше?

Місія програми Angels спрямована на те, щоб такі пацієнти з інсультом, як Мішель, після лікарні мали більше шансів жити своїм попереднім життям. Необхідно розпізнавати інсульт на ранній стадії і лікувати його як невідкладний стан. Лікування в організованих мережах медичних закладів, що спеціалізуються на лікуванні інсультів, має велике значення — значно більше, ніж ми можемо собі уявити.

Powered by Translations.com GlobalLink OneLink Software